Всё будет так, как хочешь Ты,
Либо Ты не был бы Владыкой,
К чему тогда мои мечты,
Когда я без Тебя и лыка
Не смог связать, и что ещё
Я для себя и пожелаю,
Ведь сбудется лишь только то,
Что Ты нам всем повелеваешь?
Но к этой истине простой
Идти приходиться столетья,
Не для того ли шар земной
Крутиться вынужден в ответе
За то, что люди наконец
Поймут те истины простые,
Что выше Твоей воли нет
И Ты согнешь любые выи.
Когда смирился пред Тобой
И принял, что Ты мне назначил,
То снизошел ко мне покой,
И повернулася удача.
И каждый раз теперь ищу
Твоих путей на каждый случай
И Твою волю знать хочу
И знаю, ничего нет лучше.
А Ты смеёшься надо мной
И над моею волей странной,
Ведь преклонились пред Тобой
Материки, моря и страны.
И что Тебе моя мечта,
Моё излишество смешное,
Ужель я только вещь Твоя?
И Твоё детище больное?
Но за меня взошёл на крест
Ты, Боже, ставший человеком.
Когда Ты умер и воскрес,
Ты оправдал Свои сюжеты.
Когда уплачена цена,
Тогда доказано и право -
Пусть Воля сбудется Твоя
И истина Твоя, и Слава!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
